Методичні рекомендації

     Рекомендації щодо запобігання самогубств у шкільному середовищі

Криза підліткового віку, сповнена бурхливими емоційними сплесками дозрівання особисті і різними суперечностями, зумовлена становленням свого «Я» та пошуком свого місця у суспільстві. Саме підлітковий вік характеризується високими проявами девіантної поведінки. Суїцидальна поведінка – це один з проявів відхилень у поведінці.

Суїцидальна поведінка – це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків. Основними складовими суїцидальної поведінки як динамічного процесу є:

I. Етап суїцидальних  тенденцій.  Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, утраті її змісту або небажання жити. Суїцидальні тенденції  виявляються в думках, намірах, почуттях або погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду,  тобто його запобігання на підставі знання психологічних або  соціальних провісників 

II. Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять у конкретні вчинки. Під суїцидальною спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, що з незалежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т.п.) не було доведено до кінця. Самоушкодження, які безпосередньо не ведуть до самознищення, мають демонстративний характер і спрямовані на здійснення морального тиску з метою отримання певної вигоди, називаються парасуїцидом.

III. Етап постсуїцидальної кризи. Він продовжується від моменту здійснення суїцидної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризи  суїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні або  психопатологічні) і їхня виразність можуть бути різними. На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки. Поственція є системою мір, спрямованих на подолання психічної кризи адресованих не лише суїциденту, але і його  оточенню. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїцидальних спроб.

Дітям та підліткам притаманні підвищена чутливість, вразливість, навіюваність, схильність до зміни настрою, слабкість критичних здібностей, егоцентрична спрямованість, імпульсивність у прийнятті рішень.

Суїцидальні ідеї і суїцидальні спроби у дітей та підлітків визначаються низьким рівнем батьківської любові, комунікації і емоційної доброзичливості, а також високим рівнем насилля, несхвалення, суворої дисципліни, поганого ставлення і сімейного конфлікту в цілому.

Фактори ризику, що можуть стати причиною  дитячого і підліткового  суїциду:

1.                     Переживання образи, самотності і нерозуміння.

2.                     Наявна чи уявна втрата любові батьків, нерозділене почуття та ревнощі.

3.                     Переживання, пов’язані зі смертю, розлученням батьків.

4.                     Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон).

5.                     Почуття провини, сорому, ображеного самолюбства, самозвинувачення.

6.                     Страх осуду, кепкування і приниження.

7.                     Страх покарання, небажання попросити пробачення.

8.                     Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

9.                     Почуття помсти, злоби, протесту в разі погрози чи здирництва.

10.                Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, втекти від складної ситуації.

11.                Співчуття чи наслідування вчинків друзів, родичів, героїв книг, фільмів чи кумирів.

12.                Занижена самооцінка.

13.                Психічні розлади.

14.                Вживання алкоголю або наркотиків.

15.                Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

16.                Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

17.                Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й емоційні.

Словесні ознаки:

1. Прямі і явнірозмови про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».

2. Непрямі натяки про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

3. Розмови або жарти про бажання померти.

4. Прояв нездорової зацікавленості питаннями смерті.

5. Запевнення у безпорадності і залежності від інших.

6. Прощання.

7. Повідомлення про конкретний план суїциду.

8. Подвійна оцінка значущих подій.

9. Повільне, маловиразне мовлення.

10. Самозвинувачення.

Поведінкові ознаки:

1.         Будь-які раптові зміни у поведінці і настроях, особливо такі, що віддаляють від близьких людей.

2.         Схильність до необачних і нерозсудливих вчинків.

3.         Надмірне вживання алкоголю чи таблеток.

4.         Відвідування лікаря без очевидної потреби.

5.         Роздавання дорогих речей або грошей.

6.         Придбання засобів скоєння суїциду.

7.         Підбиття життєвих підсумків, упорядкування справ, підготовка до самогубства.

8.         Нехтування зовнішнім виглядом.

9.         Пропускинавчальних занять, не виконання домашніх завдань, уникнення спілкування з однокласниками дратівливість, пригніченість.

Емоційні ознаки:

1.         Амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів.

2.         Безпорадність, безнадія.

3.         Переживання горя.

4.         Ознаки депресії.

5.         Почуття провини або невдачі, поразки.

6.         Надмірні побоювання або страхи.

7.         Почуття власної малозначущості.

8.         Неуважність, розсіяність або розгубленість.

9.         Надмірна самокритичність.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Основними ознаками депресії у дітей є: сумний настрій, втрата притаманної дітям енергії, зовнішні прояви суму, порушення сну, соматичні скарги, зміна апетиту чм ваги, погіршення успішності, зниження інтересу до навчання, страх невдачі, почуття неповноцінності, відчуття «заслуженого відторгнення», низька фрустраційна толерантність, надмірна самокритичність, замкнутість, агресивна поведінка. У підлітків це – сумний настрій, почуття байдужості, відчуття втоми, порушення сну, соматичні скарги, погана концентрація, тривожність, фіксація уваги на дрібницях, надмірна емоційність, замкнутість, розсіяніст уваги, агресивна поведінка, неслухняність, схильність до «бунту», зловживання алкоголем чи наркотиками, погана успішність, прогули в школі.

 Рекомендації для адміністрації, педагогів та психологічної служби навчального закладу щодо здійснення профілактики та корекції суїцидальної поведінки в учнів

Тему самогубства можна віднести до списку тем, яку більшість батьків намагається уникнути в обговоренні зі своїми дітьми. Також обійти цю тему у виховній роботі намагаються педагогічні працівники. Головна причина цього – страх викликати нездорову цікавість до суїциду. Тому більшість дорослих, зважаючи на свою неготовність обговорювати суїцидальну тематику, у виховній роботі її уникають. Дійсно, підтримування інтересу до процесуальних або «позитивних» сторін суїциду є негуманним та непедагогічним. Проте із зростанням кількості самогубств серед підлітків зростає потреба в розумінні педагогами цього явища. Суїцидальні фактори, можливі ознаки суїцидальних намірів, психологічна підтримка потенційних самогубців – ці знання поступово виходять за межі психіатрії і є необхідними в роботі практичного психолога та педагогів навчальних закладів.

Особлива роль у попередженні випадків суїцидів серед дітей та підлітків належть педагогам. Важливою складовою превенції суїциду в освітньому середовищі є психологічне благополуччя педагогів. Вони повинні володіти техніками емпатійного слухання, ведення довірливої бесіди, встановлення психологічного контакту, ведення групових дискусій.

Педагогам слід розвивати навички профілактики емоційного вигорання, систематично аналізувати складні випадки професійної практики за допомогою знань колег, при необхідності звертатися за допомогою до психолога.

Педагогічні працівники навчального закладу повинні працювати з дітьми в руслі особистісно-орієнтованого підходу, тобто кожного учня розглядати як окрему цінність, в центр навчально-виховного процесу ставити інтереси дитини, її потреби, можливості та права. Саме вчителі-предметники та класні керівники щодня спілкуючись з дітьми, в ході навчально-виховного процесу мають змогу фіксувати зміни в поведінці учнів. Тому, дуже важливо, щоб кожен свій урок вчитель розпочинав зі «сканування» внутрішнього стану учнів класу. А саме: на початку уроку, вітаючись, вчитель має встановити короткочасний прямий зоровий контакт з учнями: пильно, доброзичливо подивитись дітям в очі, зафіксувати вираз обличчя. За особливостями мікроміміки, погляду, оцінитиемоційний стан дитини. Якщо вчитель помічає щось незвичне, не характерне для когось з учнів (емоційні чи поведінкові прояви), сумнівається в тому, що в конкретної дитини не все гаразд, то після уроку необхідно обов’язково поговорити з дитиною, висловити свою підтримку і розуміння, звернутися з запитом до психолога, поспілкуватись з батьками, щоб з’ясувати причини змін у емоційному стані чи поведінці дитини.

Одним з основних напрямків первинної профілактики суїциду є психологічна просвіта педагогів та батьків, яка полягає в поширенні знань про особливості виникнення і перебігу суїцидальної поведінки, про способи самодопомоги при виникненні аутоагресивних проявів, про роботу соціальних служб та телефонів довіри.

Система роботи навчального закладу в напрямку профілактики суїцидів має включати наступні компоненти:

1.                     Психологічна просвіта з метою формування психологічної компетентності педагогів, батьків, учнів:

·               Створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців.

·               Проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії».

·               Під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих.

·               Проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику.

·               Організація роботи Батьківського всеобучу з тем: «У сім’ї підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів».

·               Організація роботи Груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби).

·               Проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Основні проблеми підліткового віку», «Як побороти стрес і депресію».

2.                     Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім’ї:

· Залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів. Інформація про психологічний мікроклімат в сім’ї чи шкільному колективі, рівень психологічного комфорту для дитини має бути одержана шляхом проведення об’єктивних психологічних методик та зі слів дитини, а не лише батьків та вчителів.

3.                     Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

· У процесі спостереження – звернення уваги педагогів та працівників психологічної служби на фактори ризику: спадковість; вербальну і фізичну агресію; високу конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім’ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний образ життя.

· Виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім’ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

4.                     Проведення спеціальних психодіагностичних методик фахівцями психологічної служби закладу:

  кольоровий тест Люшера,  соціометрія і референтометрія, проективні тести ДДЛ і «Моя сім’я», методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику», методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз», багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ), опитувальник депресивності Бека, методика визначення показників і форм агресії Баса-Дарки (звернути увагу на шкалу «аутоагресія»), опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман), модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін), методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд), методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман), методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності  (Д.Расел і М. Фергюсон).

У випадку, якщо в ході спостережень, за результатами проведеної психодіагностики виявлено показники, які можуть свідчити про схильність до суїцидальних думок чи намірів, за наявності запиту від педагога або батьків, практичному психологу доцільно використовувати наступний психодіагностичний інструментарій:  карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко, тест на виявлення суїцидального ризику СР-45, тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова), методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М.  Горська). Дану діагностику доцільно здійснювати в ході групової консультації з проведенням роботи по актуалізації особистісних ресурсів учнів. Окрему увагу слід приділити учням, в яких виявлено циклотимічний тип акцентуації характеру, оскільки саме для циклотиміків харктерне виникнення суїцидальних намірів.

5.                     Психологічне консультування учнів.

Практичний психолог закладу проводить психологічне консультування на запит з усіма учасниками навчально-виховного процесу або направляє їх до спеціалістів суміжних спеціальностей, лікарів.

6.                     Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій.

·             Навчання технікам керування емоціями, зняття м’язового й емоційного напруження.

·             Навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки).

·             Розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання.

·             Консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

7.            Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів: постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога та соціального педагога, педагогічних працівників навчальнго закладу.

8.  При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю.

Варто пам’ятати, що основне завдання адміністрації, педагогічного колективу та батьків ­– зберегти життя дитини.